Позначення музичних звуків

Багато музичних культур, що випрацювали свої ладові системи, дали також і назви кожному із ступенів використовуваних своїх ладів. Переважання семиступеневих діатонічних ладів в європейській музиці стало причиною того, що в процесі еволюції було виділено сім нот, назви яких походять з латиномовного гімну св. Йоанна — до, ре, мі, фа, соль, ля, сі. Ці ноти утворюють семиступеневий діатонічний звукоряд, звуки якого можуть бути розташовані по квінтах, а інтервали між сусідніми ступенями складають велику або малу секунду. Назви нот поширюються на всі октави звукоряду.

Інші 5 звуків 12-ступеневого ряду можуть бути отримані продовженням квінтового кола або побудовою аналогічного 7-ступеневого звукоряду від іншої ноти. Для позначення цих звуків прийнято використовувати знаки альтерації — дієз та бемоль, що змінюють висоту ноти на найменший музичний інтервал — один півтон.

Альтера́ція (лат. alteratio — зміна) в музиці — підвищення або пониження основних ступенів музичного звукоряду (до, ре, мі, фа, соль, ля, сі) на один чи два півтони для побудови іншого ладу або утворення іншої тональності.

Знаки альтерації:
(дієз) — вказує підвищення на півтону,
(дубль-діез) — підвищення на два півтони,
(бемоль) — пониження на півтону,
(дубль-бемоль) — пониження на два півтони,
(бекар) — відміна підвищення чи пониження.

Також у новітній нотній нотації використовують знаки альтерації для зміни основних ступенів на 0.25 тону (четверть тону), а також на 0.75 тону.

Ритм, метр і темп

Часовою організацією музичних звуків і пауз виступає ритм, який визначається послідовністю і групуванням музичних тривалостей. Тривалість кожного музичного звуку визначається шкалою, заснованою на послідовному поділі на два. Ця шкала зазвичай охоплює 7 тривалостей — від «цілої ноти» до «шістдесят четвертої», хоча зрідка застосовуються і дрібніші тривалості, а також «бревіс» — тривалість вдвічі довшу за цілу. Нотна тривалість може бути також модифікована «крапкою», лігою, або застосуванням особливого поділу.

У більшості музичних стилів ритмічна організація визначається впорядкованістю, за якої акцентовані і неакцентовані відтинки часу чергуються з певною періодичністю. Одиницею ритму в цьому разі виступає доля, яка, будучи акцентованою називається сильною, а будучи неакцентованою — слабою. Чергування сильних і слабих долей називається музичним метром, а відрізок від однієї сильної долі до наступної — тактом. Кожен такт характеризується музичним розміром, що позначається дробом, чисельник якого показує кількість долей в такті, а знаменник — ритмічне значення долі, тривалість її звучання. Як правило, музичний розмір зберігає своє значення на весь музичний твір, однак іноді використовують розмір, що постійно змінюється — т. зв. змінний розмір.

Реальне значення будь-якої тривалості залежить від темпу, в якому вони відтворюються. В класичну епоху темп позначався італійськими термінами, в сучасності темп прийнято вимірювати кількістю метричних долей на одну хвилину. В академічній музиці такий вимір фіксується як позначення метронома, в розважальній поширеніший термін «bpm».